Давно хотів запостити це повідомлення, та все ніяк руки не доходили... Аж ось набридло мені, що посилання на статтю висить уже майже півроку в мене в шаблонах повідомлень телефону, тому вирішив напрягтись і написати: все-таки кому-небудь ця тема зможе допомогти. До речі, вперше зустрів цю статтю саме в паперовому варіанті.Попереджаю: стаття дуже довга, однак, її варто дочитати. Отже:
Абонент UMC versus оператор: трирічна судова епопея або мобільна революція в залі суду
Солодько Павло
Спеціально для
«Юридичної газети»
Виявляється, що і в Україні є можливою практика перемоги пересічного громадянина над велетенськими корпораціями в суді, звична для так званих „країн розвиненої демократії”. Щоправда, цей пересічний громадянин виявився адвокатом за фахом. А для того, щоб відстояти власні права, йому довелося дійти аж до Верховного Суду.
ПОЗОВ: стягнення заборгованості і штраф на суму 850,79 грн
Громадянин України Віталій Сердюк був одним із мільйонів абонентів-контрактників компанії мобільного зв’язку UMC.
15 серпня 2002 р. він купив пакет на 20 безкоштовних хвилин і майже рік «спілкувався вільно» і «жив мобільно». Потім отримав від свого оператора лист із проханням сплатити заборгованість. Віталій Сердюк відповів на лист своїм листом – із відмовою. Тоді на нього подали в суд.
Справа
„Українсько-німецько-голандсько-датське спільне підприємство „Український мобільний зв’язок” проти Сердюка Віталія Анатолійовича” розглядалася в Солом’янському районному суді м. Києва 1 листопада 2003 р.
Представник позивача попросив суд стягнути з відповідача суму у розмірі 850,79 грн (217,71 грн вартості наданих і несплачених послуг + 13,35 грн внесків до Пенсійного фонду + 619,73 грн штрафу). А щоб абонент не ухилився від сплати, авторитетна компанія вимагала від суду першої інстанції вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно або грошові суми відповідача.
Якби на місці громадянина Сердюка був пересічний громадянин, він би після такого позову негайно б заплатив. На тому, мабуть, усе б закінчилося. Але Віталій Сердюк був адвокатом. І він почав захищатися.
РАЙОННИЙ СУД: „Про ці послуги ми не домовлялися”
Спершу Віталій Сердюк звернувся до суду із клопотанням витребувати у спільного підприємства „УМЗ” тарифи на надання послуг і умови надання цих послуг за тарифним пакетом „UMC 20”. Ще одне клопотання про витребування письмових доказів – це прохання до оператора надати письмові відомості про кількість розмов і номери абонентів.
Суд задовольнив клопотання, прислухавшись до аргументів відповідача. Подейкують, що подібні позови, зазвичай, вирішуються в автоматичному порядку – незалежно від оператора-позивача. Справа Віталія Сердюка стала приємним винятком і для суду, і для представників позивача, які із задоволенням вписали кілька нових сторінок у вітчизняну процесуальну практику.
Розглянувши надані позивачем документи, відповідач звернувся до суду із запереченням на позовну заяву від 1 листопада 2003 р. Посилаючись на отримані рахунки, Сердюк стверджував, що не отримав 15,42 пакетних хвилин, що зменшує суму позову на 35,31 грн. Нарахування послуг „збереження номера” і „активація номера” (за кожну послугу по 34,34 грн), зазначене у рахунках, є неправомірним, оскільки таких послуг абонент не замовляв і в договорі вони не зазначені, і їхня тарифікація не вказана в жодних тарифах, про які до позову було відомо абонентові.
„Вони стверджували, що послуга „збереження номера” здійснюється, коли номер виключають за несплату, і „активація номера”, коли включають, - розповів Віталій Сердюк. – Але в тарифах цих послуг немає, у договорі, який я укладав, ішлося тільки про „утримання номера”. І скільки коштують ці послуги, ми, як сторони договору, не обговорили”.
На думку Віталія, всього цього позивач не врахував, чим штучно створив заборгованість.
АПЕЛЯЦІЯ: Представники позивача є правими в усіх своїх вимогах
Будучи юристом, відповідач звернув також увагу і на правову природу штрафу, який нараховує „УМЗ”. Саме штраф складав левову частку ціни позову. Додаткова угода справді передбачала сплату штрафу в розмірі 1300/365 грн (3,56 грн) за кожен день несплати, що залишився до закінчення терміну договору. Сердюк зауважив, що за правовою природою ця неустойка є пенею за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, а пеня стягується в розмірі не більше за подвійну облікову ставку НБУ.
До того ж позивач нарахував штраф за 174 дні, хоча з моменту припинення наданих послуг до моменту закінчення договору лишалось 76 днів. І не врахував, що згідно з Цивільним кодексом УРСР (чинним на момент надання послуг) боржник звільняється від невиконання зобов’язання, коли воно було обумовлене умислом або необережністю кредитора. „На підставі викладеного прошу суд відмовити позивачу у задоволення вимог про стягнення з мене боргу і штрафу”, - закінчив своє заперечення Віталій Сердюк.
Утім, 26 травня 2004 р. суд Солом’янського району повністю задовольнив прохання позивача.
Тоді колишній абонент UMC звернувся до апеляційної інстанції. Він виклав свої попередні заперечення і звернув увагу суддів на те, що суддя Солом’янського району
І. Усатова стверджувала у судовому рішенні, що відповідач не заперечував проти факту повного надання йому безкоштовних пакетних хвилин, хоча насправді все було навпаки.
11 жовтня 2004 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі
В. Коротун, А. Лесько, В. Качан ухвалила скаргу відхилити, а рішення Солом’янського райсуду залишити без змін. „Треба платити”, - опустив би руки пересічний громадянин. Але адвокат Сердюк написав касаційну скаргу.
Добавлено через 3 минуты
І ЗНОВУ ПЕРША ІНСТАНЦІЯ: Тепер відступили представники позивача
19 жовтня 2005 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі
В. Кривенко, М. Патрюк, М. Пшонка, П. Панталієнко, Я. Романюк не погодилася з рішеннями Солом’янського та Апеляційного судів м. Києва і скасувала їх. Справу передали на новий розгляд суду першої інстанції. Серед іншого, судді Верховного Суду погодилися – штраф розраховується виключно з суми боргу, а не з якоїсь іншої суми.
„Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення суми штрафу, не звернув уваги на той факт, що неустойка може бути нарахована лише з суми невиконаного зобов’язання за фактично надані послуги, - йдеться в ухвалі ВС. – У разі розірвання договору не можна нараховувати пеню або штраф на майбутнє, оскільки надання послуг припинилося”. А саме штраф був найбільшою цифрою у сумі позову.
Народився прецедент, а разом із ним – і шанс для всіх пересічних громадян, які судяться з операторами мобільного зв’язку.
Після ознайомлення з рішенням Верховного Суду представники „УМЗ” кілька разів приходили на засідання, не надаючи витребуваних документів. Потім вони перестали з’являтися в суд і, зрештою, 24 березня 2006 р. суддя Солом’янського райсуду Т. Оксюта вирішив залишити позовну заяву «УМЗ» про стягнення заборгованості без розгляду.
ЕПІЛОГ: Це може статися з кожним
Логічно припустити, що судова боротьба з неплатниками в операторів мобільного зв`язку поставлена на потік. Скажімо, позовна заява, з якої розпочалася справа „УМЗ проти Сердюка”, є типовою. Ми висловлюємо це припущення з огляду на речення „Позивачем надіслані Відповідачу претензія(ї), яка (які) залишились (ся) без відповіді”. Тобто береться типова заява, проставляються прізвища, дати, суми, номера телефонів і договорів – і надсилається шановним абонентам.
Логічно також припустити, що оператори розцінюють подібні справи як важливе джерело доходу. Неплатників серед мільйонів абонентів багато, і кількасот гривень з кожного, врешті-решт, перетворюються у значні суми.
Логічним буде і ще одне припущення: пересічному громадянину важко розібратися у послугах і тарифах, які нічим не регулюються, так само як у способах нарахування штрафу. Тому пересічний громадянин просто платить.
Із цього логічним чином випливає, що подібне протистояння між величезною компанією і „маленьким абонентом” досі в Україні вирішувалося не на користь клієнта. Справа „УМЗ проти Сердюка” доводить, що перемога є можливою.
Це – важливий юридичний прецедент.
КОМЕНТАР
„Власні інтереси в судовому протистоянні з великими компаніями захищати можна і треба”
Віталій СЕРДЮК, відповідач у справі:
- Оскільки я не є працівником юридичного відділу компанії мобільного зв’язку, статистику повідомити не можу. За чутками, які курсують в юридичному середовищі, ці позови „стоять на потоці”. Коли я судився з „УМЗ”, то в обох процесах на суд ходили не працівники штатного юридичного відділу компанії, а юристи окремої адвокатської фірми, яка представляє „УМЗ”.
Спершу я отримав кілька листів з проханням сплатити такі-то суми, на що я відповідав такими ж листами з відмовою і проханням роз’яснити ті моменти, на які я потім звертав увагу суддів. Писав на ту ж адресу „УМЗ”, яка була вказана на конверті. Один лист, другий – а десь через місяць я вже отримав повістку. І почав регулярно з’являтися в суд.
Ми так і не домовилися в договорі, скільки коштують деякі послуги. Договір був підписаний мною не безпосередньо з „УМЗ”, а з їхнім агентом-посередником. Суддя витребував цей агентський договір, але компанія мобільного зв’язку не спромоглася надати в суд цей документ або хоча б його копію.
Послуги, які нараховувалися мені згідно з позовною заявою, не були передбачені договором. Так само вони не регламентовані ані законодавством, ані ще якимось нормами. Ці послуги були „просто” вставлені у рахунок. У договорі мене також не попередили, що ці безкоштовні хвилини розподіляються не по місяцям, а пропорційно кількості днів у місяці. Тобто 20 ділиться, припустимо на 30, і на кожний день припадає менше однієї безкоштовної хвилини. І так далі. Причому ця ситуація не поодинока: я не був якимось особливим абонентом, звичайний собі контракт на 20 безкоштовних хвилин. Це може трапитися з будь-яким абонентом будь-якої компанії мобільного зв’язку.
Логічно припустити, що пересічний громадянин, який стикається з подібним випадком, відмовиться захищати власні інтереси в суді. За твердженнями моїх знайомих, краще заплатити кількасот гривень, ніж витрачати час на сидіння в залі засідань, розбираючись із заплутаними цифрами. Але власні інтереси в судовому протистоянні з великими компаніями захищати можна і треба.
На цей випадок кожному пересічному громадянину України, який укладає угоду з оператором, слід:
* уважно читати договір;
* обов’язково вимагати, аби у договорі були вказані тарифи на ВСІ послуги зв’язку і правила надання цих послуг. Зазвичай „пересічним громадянам” вони надаються тільки за вимогою, хоча нібито є невід’ємною частиною договору. Йдеться про завірені печаткою документи, а не про рекламні буклети;
* слідкувати за станом рахунку і письмово реагувати на порушення договору з боку оператора;
* якщо на вас оператор подав у суд, спробуйте знайти „колег по нещастю”. Можна підготувати зразки типових клопотань і заяв, які може заповнити кожен громадянин, навіть без спеціалізованих юридичних знань.
Стаття взято
повністю з сайту
http://www.yur-gazeta.com/ за
посиланням
Сподіваюсь, що ця інформація допоможе усім користувачам мобільним зв"язком вільно орієнтуватися в мобільному просторі України