Украинские аквалангисты обнаружили на дне Черного моря неизвестный город

[Malky]

Неподалеку от Евпатории, в миле от села Штормовое, аквалангисты нашли на дне Черного моря неизвестный город. Об открытии было заявлено в Департамент подводного наследия. Сейчас дайверы готовят документы, необходимые для проведения научной экспедиции.


Как рассказал президент дайвинг-клуба Альфа Дмитрий Шаповалов, гидролокатором бокового обзора еще в мае этого года на дне Черного моря был обнаружен рельеф, который вызвал интерес у дайверов. Затем, уже летом, они провели разведку и обнаружили, что на дне моря лежит целый город. Ныряльщики увидели отдельно стоящие строения, комнаты с отверстиями правильной прямоугольной формы (окна), арки (высота проема 2,5- 3 метра), дорогу и другие подобные объекты. "Сверху комнаты смотрятся как совершенно плоские", - сказал Шаповалов, добавив, что все эти строения - не могут быть созданы природой, это - дело рук человека.

Кроме того, по его словам, на территории неизвестного города был найден камень яйцевидной формы диаметром более 2 метров, лежащий на необычно плоской поверхности. Шаповалов предположил, что камень использовался в ритуальных целях, возможно, во время жертвоприношения.

Президент дайвинг-клуба сообщил, что был найден также фрагмент посуды (она не похожа на амфору, а, скорее, на глиняную чашу). Также ныряльщики взяли образцы раствора, соединяющего камни. Экспертиза раствора поможет установить, когда город был построен.

Шаповалов сообщил, что о находке неизвестного города было заявлено в Департамент подводного наследия. Документы на экспедицию готовятся. В планах - провести маршрут и обозначить его расположение ходовиками для удобства дайверов и археологов, а также обрисовать границы города.

Источник

[ден]

Сообщение от Malky

на территории неизвестного города был найден камень яйцевидной формы диаметром более 2 метров

Это случаем не пиар акция МТС?

[foxmax]

Кстати, по поводу пиар-акции. Имхо, под это дело ("на территории неизвестного города был найден камень яйцевидной формы диаметром более 2 метров") МТС могла бы и профинансировать научную экспедицию. И им реклама, и для истории полезно.

А можно было бы и целый сериал про аквалангистов-археологов снять, типа, как про Ж.-И. Кусто.

[Mobijolo]

Сообщение от foxmax

...был найден камень яйцевидной формы ...МТС могла бы и профинансировать научную экспедицию. И им реклама, и для истории полезно.

А если этот камень окажется не яйцевидным, а немного другим? Менеджеры МТС скажут "Да сколько эта экспедиция там и стоила" ? Кто кроме тебя и меня, и ещё нескольких людей вообще знает, что кто-то там нашёл подводный город с продолговатым камнем?

[slbgz]

http://observer.sd.org.ua/news.php?id=8262
Підводні дослідники знайшли нові докази Великого потопу
09:54 29.11.2005
«Перші докази того, що люди жили на території, що зараз покрита водами Чорного моря і яка, можливо, були затоплена Біблійним потопом, були знайдені дослідниками. Серед знахідок, що добре збереглися, були дерев’яні колоди, дерев’яні гілки і кам’яні знаряддя.………………»
•••••••••••••••
http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=1575
«Учені змоделювали Великий Потоп
5.12.2006
Уявіть собі виверження вулкана, яке стало причиною цунамі заввишки 10 поверхів, що містить достатньо опадів і породи для того, щоб повністю покрити острів Манхеттен шаром товстішим, ніж висота хмарочоса Empire State Building.

Згідно комп'ютерної моделі катастрофи, що трапилася 8 тис. років назад на Сицилії, коли відбулося виверження вулкана Етна, об'єм викидів склав 6 куб.миль. Це спричинило появу цунамі, яке поширилося Середземним морем і досягло берегів трьох континентів усього лише за кілька годин. Каміння та пил при цьому виверженні спрямувалися в море зі швидкістю 320 км/год, порушивши багатовікові відкладення на дні морів. …………………………»
••••••••••••••••� �
http://ua.proua.com/news/2007/08/10/191134.html
«Біля Євпаторії на дні Чорного моря знайдено невідоме місто
proUA / 10.08.2007 19:11

Недалеко від Євпаторії в милі від села Штормове аквалангісти знайшли на дні Чорного моря невідоме місто. Про це розповів президент дайвінг-клубу «Альфа» Дмитро Шаповалов, повідомляє УНІАН.

За його словами, гідролокатором бічного огляду ще в травні цього року на дні Чорного моря був знайдений рельєф, який викликав інтерес у дайверів. Потім, вже влітку, вони провели розвідку і знайшли, що на дні моря лежить ціле місто. Пірнальники побачили будови, що окремо стоять, кімнати з отворами правильної прямокутної форми (вікна), арки (висота отвору 2,5- 3 метри), дорогу з виразною колією. «Зверху кімнати виглядають як абсолютно пласкі», - сказав Шаповалов, додавши, що всі ці будови - не можуть бути створені природою, це - справа рук людини..………………»
•
а може це воно?
нарешті?

Добавлено через 13 часов 41 минуту

Сообщение от Malky

…найден камень яйцевидной формы диаметром более 2 метров, лежащий на необычно плоской поверхности. Шаповалов предположил, что камень использовался в ритуальных целях, возможно, во время жертвоприношения.…

Сообщение от Mobijolo

А если этот камень окажется не яйцевидным…

Malky,
Mobijolo,

немає шансів того щоб це було не яйце!
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%...B3%D1%96%D1%8F)
«…символ зародження Всесвіту, Сонця з його весняним відродженням, життя та його безсмертя й воскресіння. У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком.…»
http://uk.wikibooks.org/wiki/%D0%AF%...B9%D1%86%D0%B5
Казка.
«Яйце-Райце
Матеріал з Wikibooks.
Перейти до: навігація, пошук

Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно лишнє було. Миша каже:

— Нехай мені буде! А жайворонок каже:

— Нехай мені!

Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:

— Ну, я лучче його перекушу.

Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця-миша скликає всіх звірів,— і почали війну. Як вийшли в ліс,— то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів... Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця огляділась,— аж немає на війні комашні! Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й загадала їй, щоб вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.

На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:

— Ану, вставайте воюватися!

Птиця що підійметься, то й упаде на землю,— там звір її й розірве. Отак цариця-миша звоювала царя-жайворонка.

А один орел бачить, що лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, побачив, що орел сидить на дереві,— як націлиться на нього. А той орел так просить його:

— Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану!

Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:

— Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!

Стрілець ще наміривсь, утретє; орел знов його почав просити:

— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе,— я тобі у пригоді стану!

Стрілець повірив йому: поліз, зняв з дерева та й несе його додому. А орел йому й каже:

— Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.

А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік з'їв та й каже тому чоловікові:

— Пусти мене, я політаю: побачу, чи вже відросли крила.

Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні до того чоловіка.

— Ще в мене мала сила,— заріж ще одну корову!

Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел з'їв її за рік. Та знову,— як полетів... Пролітав мало не цілий день,— увечері знову прилітає та й каже йому:

— Заріж іще й бугая!

Той чоловік думає: «Що тут робити — чи зарізати, чи ні?» А потім каже:

— Більше пропало,— нехай і це пропадає! Узяв та й зарізав йому бугая. Орел як з'їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже тому чоловікові:

— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував ти мене, тепер же сідай на мене. Той чоловік питається:

— Що з того буде? А він йому:

— Сідай!

Той і сів.

Орел його поніс аж під хмару, а потім і пустив додолу. Той чоловік летить додолу,— коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:

— А що, як тобі здавалось? А він йому каже:

— Так, наче я вже неживий був. Тоді орел йому каже:

— Отак саме мені було, як ти на мене націлився.

Потім каже:

— Сідай знов!

Тому чоловікові й не хотілось сідати на нього,— ну, нема що робити,— таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а там як скинув його з себе,— та підхопив так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:

— А що, як тобі здавалось? Він йому каже:

— Так, наче вже кістки мої розсипались. Тоді орел йому каже:

— Так само й мені було, як ти вдруге націлився. Ну, ще сідай.

Той сів. Він як понесе його аж за хмару та звідтіль і пустив його додолу та підхопив уже аж коло землі, а тоді й питається його:

— Як тобі здавалось, як ти летів на землю? Той йому:

— Так, наче мене зовсім не було вже на світі.

Тоді орел йому й каже:

— Отак же само мені було, як ти втретє націливсь.

А потім каже:

— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене та будемо летіти до моєї господи.

Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. А орел тому чоловікові й каже:

— Іди ж у хату, та як будуть питати тебе: чи не бачив їхнього небожа, то ти скажеш: «Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу».

Він приходить у хату; коли це йому кажуть:

— Чи по волі, чи по неволі? А він їм каже:

— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його питаються:

— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже четверте літо, як пішов на війну,— та ні чутки, ні звістки...

А він їм каже:

— Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу. Вони тоді:

— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.

От він виходить із хати й каже орлові:

— Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце. Орел йому й каже:

— Летімо далі!

Летять та й летять, та й прилітають до його брата; той чоловік і тут те саме говорив, що в дядька,— та не дали й тут яйця-райця.

Прилітають до орлового батька, а орел тому чоловікові й каже:

— Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив і на очі приведеш.

Увіходить він у хату, а вони йому й кажуть:

— Чи по волі, чи по неволі? Він їм каже:

— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:

— Чи не бачив ти нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там...

А він їм каже:

— Я бачив його, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.

Батько орлів каже йому:

— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:

— Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!

— Піди ж приводь,— зараз тобі дамо! Він уводить його в хату. Тоді його батьки так зраділи, а тому чоловікові дали яйце-райце і сказали:

— Тільки не розбивай ніде на дорозі; а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його й розіб'єш.

Він іде та йде, та так схотілося пити. Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цямрину й розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом; що з того боку піджене, то цей з цього боку розійдеться. Кричить бідолаха: нічого сам не зробить! Коли це іде проти нього змія та й каже йому:

— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей зажену в те яйце? А він їй:

— А що ж тобі дати? Вона йому й каже:

— Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:

— Дам!

Ото вона гарненько загнала той скот у яйце, заліпила те яйце й дала йому у руки.

Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:

— Це ж я тебе, сину, віддав змії!

Ну, ото журяться з жінкою, а далі кажуть:

— Нема що робити,— журбою не поможеш! Якось треба жити!

Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот,— забагатів.

Живуть вони, аж ось і син підріс. От той син І каже:

— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!

Та й пішов до змії. Приходить до неї, а вона йому й каже:

— Зробиш мені троє діл та й підеш собі додому; а не зробиш, то я тебе з'їм!

А коло її хати був великий луг — скільки оком сягнути! Так вона йому й каже:

— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, зорав, пшениці насіяв, вижав її, в скирди склав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.

Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі жила зміїна дочка зачарована. Він приходить туди й плаче. А та дочка й питається:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч...

— А що ж таке?

Він їй і розказав. Вона йому й каже:

— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як вона казала. Він каже:

— Добре!

Вона йому й каже:

— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш їй паляницю.

[slbgz]

От пішла дівчина до того лугу та як свисне! — той луг тріщить, лущить, на однім місці ореться, на другім пшениця сіється...— і до світу спекла вона паляницю, дала йому,— він приніс її до змії в хату і поклав на столі.

Змія прокидається,— вийшла в двір та й дивується на той луг, що тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому й каже:

— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив!

Та зараз йому й загадала:

— Щоб ти оту гору розкопав і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!

Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівчина його й питається:

— Чого ти плачеш?

Він їй розказав те все, що йому змія загадала. А дівчина йому й каже:

— Лягай спати тут, я це все пороблю.

А сама як свисне! — так та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються... Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивується, що все так {зроблено, як вона йому загадала.

Тоді загадує йому втретє:

— Щоб ти цю ніч спіймав золотого зайця й раненько щоб приніс мені в хату.

Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівчина й питається його:

— Що загадала? Він розказав.

— Оце вже не жарти,— каже та дівчина,— хто його знає, як його спіймати! Одначе ходім до тієї скелі. Стань же ти над норою; ти будеш ловити, а я піду та буду гонити з нори. І гляди ж: що тільки буде виходити з нори,— бери його: то золотий заєць!

Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:

— А що, нічого не вилазило? А він каже:

— Ба ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив. А вона йому каже:

— А щоб тебе! Ото самий заєць! Ну, гляди ж,— я ще піду; та як буде хто виходити й буде тобі казати, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а держи його!

Полізла та й жене. Коли це виходить така стара баба та й питається того парубка:

— Чого ти, сину, тут шукаєш? А він їй каже:

— Золотого зайця. Вона йому:

— Де тут він узався: тут його нема!

Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівчина та й питається його:

— А що, немає зайця? І ніщо не виходило? Він каже:

— Ба ні! Виходила стара та й спиталась мене, чого я тут шукаю; а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немає, то я її пустив.

Тоді вона й каже:

— Чом ти не держав: ото самий заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і положиш на стільці,— тільки не віддавай їй у руки, бо як віддаси, то вона пізнає і розірве і тебе, і мене.

От вона так і зробила: перекинулася золотим зайцем. Він узяв приніс того зайця, положив його на стільці та й каже змії:

— Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас. Вона каже:

— Добре — йди!

Він пішов.

А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за тим хлопцем. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія оглядиться, що то не заєць був, а її дочка,— давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла, а послала свого чоловіка. Він біжить за ними. Вони чують — стугонить земля... Тоді дівчина й каже:

— Це вже за нами біжать! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом та будеш стерегти мене; як будуть питатися тебе: «Чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюдою?» — то скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась.

Коли це змій летить та й питається того діда:

— Чи не бачив тут — не йшли сюдою парубок з дівкою?

А він каже:

— Йшли. Той питається:

— Давно ж вони йшли?

Дід:

— Тоді, як оця пшениця сіялась. Змій каже:

— Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.

Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати далі.

Прилітає змій додому. Змія його й питається:

— А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?

А він каже:

— Ба ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питаюсь, чи не бачив — тут не йшли парубок із дівкою? А він каже, що йшли тоді, як та пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити,— так я й вернувсь.

Тоді змія йому каже:

— Чого ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То вони самі! Біжи вдруге за ними та щоб доконче розірвав!

Летить змій. Ті чують, що летить ізнов — аж земля реве,— так дівчина й каже:

— Ой, летить ізнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, що от-от розвалиться, а ти ченцем; та як буде змій тебе питатися, чи не бачив таких, то скажеш: «Бачив тоді, як оцей монастир будувався».

Коли це летить змій та й питає цього ченця:

— Чи не бачив — не йшли тут парубок і дівка? А він каже:

— Я бачив тоді, як оцей монастир роблено. А змій каже йому:

—Їх учора не стало, а цей монастир уже років сто, як зроблено.

Сказав це й вернувся назад. Приходить додому та й розказує змії:

— Бачив одного ченця, коло монастиря ходив: але я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як той монастир роблено; але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.

Тоді вона й каже:

— Чом ти не роздер того ченця і монастиря не розвалив; то ж вони! Тепер я сама побіжу!

Побігла.

Так біжить!.. А ті чують — земля реве і гаряча. Дівчина тоді й каже йому:

— Ой, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюся рибою окунем.

Зробила.

Прибігає змія до тієї річки, перекинулась зараз щукою,— давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пірцем гострим до неї, то вона й не візьме його. Гонилась, гонилась,— так-таки й не вловила та надумала воду випити. Стала пити; пила-пила, напилась багато та й лопнула.

Ото тоді та дівчина, що була рибою, й каже тому парубкові, що був річкою:

— Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я наймусь у цім селі до кого-небудь.

Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же мені не поздоровкатися з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене».

Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував,— так і забув за ту дівчину.

Ото побув він дома півроку та й задумав женитися. Йому нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав; а він за ту й забув, що його вирятувала від змії, з іншою заручився.

От перед весіллям, так увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівчину, що він з нею тікав,— хоч її ніхто й не знав, що вона за дівчина. Стали бгати шишки; та дівчина зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони й стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:

— А ти забув, як я за тебе луг викорчовувала ^ й там пшеницю посіяла, а з тієї пшениці спекла паляницю, щоб ти до змії відніс?

А голуб каже:

«Забув, забув!»

Потім знов голубка каже:

— А ти забув, як я за тебе гору розкопувала й туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продав на байдаки?

А голуб каже:

«Забув, забув!»

Потім знову голубка каже:

— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й за мене забув?

А голуб каже:

«Забув, забув!»

Тоді парубок і згадав за ту дівчину,— за цю-таки саму, що голуби поробила,— та ту другу покинув, а з цією оженивсь. І тепер живе так добре!»

[slbgz]

Українська Атлантида
http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=247
АРАТТА - ПРАДАВНЯ УКРАЇНА
Опубліковано - 30.07.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Анатолій Мицкан, "Газета.if.ua", число 20 (59) - 18 травня 2006 р.


Вигнані потопом з Причорномор’я люди, що врятувалися, принесли до Європи не тільки розповіді про пережиті жахи, але і своє мистецтво вирощувати зерно, пекти хліб, робити глиняне начиння. Розповсюдження землеробства стало благом для Європи – її населення почало швидко рости.

Питання про міфічну Атлантиду не дає людям спокою більше двох тисячоліть. Де її тільки не шукали, які гіпотези не вигадували. Думали, що Атлантиду знищив астероїд десь в Атлантичному океані. Згадували вибух гігантського вулкана Санторін на острові Ферра у східному Середземномор’ї близько 1500 р. до н.е. Пошуки велися і поблизу Американського континенту, і в Тихому океані, і під льодами Арктики й Антарктики.

З чого ж починати пошуки Атлантиди? Насамперед з інформації, яку дає першоджерело: діалоги «Тімей» Платона. Серед декількох абзаців, присвячених Атлантиді, лише два аспекти вказують на її місце розташування:
1) за Геркулесовими стовпами;
2) за протокою.

Тривалий час істинним вважалося наступне трактування цих аспектів: Геркулесові стовпи – це скелі на європейському та африканському берегах Гібралтару, а сам Гібралтар – це протока, про яку писав Платон. Здавалося б, все сходиться. За Гібралтаром – величезні простори океану, де і могла бути Атлантида. Однак століття пошуків так нічогісінько і не дали. Жодних натяків на найрозвинутішу цивілізацію людства. Однак, можливо, саме у Геркулесових стовпах і міститься розгадка..

Справді, у часи Платона саме Гібралтар називали Геркулесовими стовпами. Але якщо Платон посилається на давнішу оповідку, то вона може відноситися до того періоду, коли греки нічогісінько про Гібралтар не знали, а Геркулесовими стовпами називали протоку Дарданелли, що відділяє Егейське море від Мармурового. Якщо подивитися на питання Геркулесових стовпів з цієї точки зору, то за ними буде Чорне море. Здавалося б, а що Атлантиді робити у нас під самісіньким носом? Однак найцікавіше буде попереду.

Дослідження Чорного моря почалося не з огляду на пошуки Атлантиди. Його просто досліджували за принципом «а раптом щось знайдемо». Масло у вогонь підливали шукачі Ноєвого ковчега. І ось перші ознаки катастрофи, відомої як Всесвітній потоп, знайшла радянська експедиція на судні «Акванавт» у 80-ті роки минулого століття. Біля узбережжя Криму їй вдалося витягнути з глибини донних відкладень – це більше 100 м – коріння рослин і раковини молюсків, які належали жителям не солоних, а прісних вод. Знахідка означала, що за часів останнього обледеніння в Європі Чорне море було прісноводним озером. Але приблизно 18–15 тис. років тому на планеті почалося глобальне потепління. Через тисячоліття тала вода льодовиків наповнила океани, і їх рівень піднявся. Те саме відбулося і в Середземному та Егейському морях, сполучених з океаном. Висока вода, подолавши природну перешкоду, що відділяла Егейське море від низовини на стику Азії та Європи (природна дамба, тепер Босфорська протока), з нестримним натиском спрямувалася в прісне озеро, перетворивши його на солоне Чорне море. З часом морські води «прорізали» в суші протоки Дарданелли і Босфор.

Час початку катастрофи вдалося визначити достатньо точно. Керни, одержані експедицією при бурінні дна біля берегів Криму, показують, що знахідки, які відносяться до морської флори, з’явилися тут 7500 років тому, а глибші і, значить, більш стародавні шари дна Чорного моря містять вже залишки прісноводих тварин і рослин. До речі, такий самий час зникнення прісноводих молюсків та інших тварин, що живуть у воді, визначила і група французьких учених, які проводили буріння в дельті Дунаю. Тут же вони знайшли під водою глиняні хатини, примітивні вівтарі, печі, кошари – в них тримали невеликих тварин, найімовірніше, свиней.

Подібні до цього підтвердження одержало біля турецького узбережжя Чорного моря німецьке експедиційне судно «Північний горизонт», яке у вересні 2000 р. біля міста Синоп спустило на дно батискаф, обладнаний телевізійною камерою. На глибині 95 м в поле зору камери потрапив невеликий шматок дерева, потім батискаф перетнув лінію берега прісноводого озера. Далі подолав русло річки, також поглиненої морем, наткнувся на стовбур дерева, що стирчить з ґрунту, схожий на стовп зруйнованої споруди. Все побачене дало дослідникам підставу з упевненістю заявити: «В цьому місці дна Чорного моря колись жили люди».

А за кілька днів підводний робот, що вивчав зону дна в 20 км від берега, роздивився предмети правильної форми – з намулу стирчало квадратне каміння, поряд лежала балка. Сумнівів не залишалося: знайдені залишки хатини кам’яного віку. Коли знахідки підняли з дна на борт, з ґрунту дістали шматочки деревного вугілля – безперечний доказ того, що колись на цьому нині покритому морською водою місці палало багаття. Це були перші кроки вчених, які дали багатий ґрунт для серйозніших досліджень. І ці дослідження не забарились.

Американські вчені-геологи з Колумбійського університету США Волтер Пітман та Вільям Райян (Walter Pitman and William Ryan) ще в 1998 р. видали книгу під назвою «Ноїв потоп» («Noah’s Flood»), в якій стверджували, що Чорне море набуло своїх теперішніх берегів порівняно недавно. Дослідники припускають, що приблизно 12 тис. років тому (саме на кінець останнього льодовикового періоду) рівень води у Світовому океані внаслідок танення грандіозних мас льоду і снігу почав підніматися. Загалом піднявся і рівень води у Середземному морі. Процес цей був тривалим, але неспинним. Врешті солоні води з Середземного моря (через моря Егейське та Мармурове) прорвали Боспорський перешийок і виром накотилися на благодатну Боспорську долину, що нині є дном Чорного моря. За припущенням авторів «Ноєвого потопу», власне ці події стали основою оповіді про біблійний «Всесвітній» потоп часів Ноя (крім знаменитих описів «Всесвітнього потопу» в Біблії, є ще згадки в Торі й Корані, існує також щонайменше десять давніх писемних свідоцтв цієї події (разом з усними переказами – до 250). Це грецькі та римські «Девкаліон і Пірра», ірландські легенди про королеву Цесер. Найдавніша згадка – у вавилонській «Поемі про Гільгамеша», написаній на межі ІІІ–ІІ тис. до н. е.

Вслід за Пітманом та Райяном до справи взявся найвідоміший у світі морський археолог Роберт Баллард, який уславився тим, що знайшов «Титанік» та сотні античних кораблів. (В травні цього року він брав участь в Українсько-Американській підводній археологічній експедиції “Чорноморська експедиція-2006”- ред.). Він здійснив кілька експедицій до Чорного моря. Найбільша з них — у 2003 р. під керівництвом Фредеріка Хиберта, професора археології Університету Пенсільванії. У результаті експедиція вартістю у п’ять мільйонів доларів мала приголомшливий успіх. Завдяки знайденим решткам будівель на дні Чорного моря і їх датуванню VI тисячоліттям до н.е. вдалося довести, що попередні версії, висунуті ще радянськими археологами про вік затоплення акваторії Чорного моря – 9 тис. років до н.е., були невірними. Балларду також вдалося точно встановити берегову лінію прісноводного озера, яке було затоплене водами Середземномор’я. Вона значно відрізняється від берегової лінії, поданої попередніми дослідженнями. Баллард установив, що озеро було значно меншим, ніж вважали його попередники. Раніше вважалося, що затоплено було тільки незначну площу півночі сучасного Чорного моря та Меотійську долину (сучасне Азовське море). Насправді виявилося, що затопило більше половини всієї акваторії Чорного та Азовського морів. Разом із знайденими рештками будівель це дає можливість припустити, що під воду могла піти ціла держава. Адже очевидним є те, що на теперішньому дні Чорного моря жили люди. І це доконаний факт. А значні затоплені площі дають змогу уявити розмах цивілізації у колись благодатній долині з кліматом, про який тепер можна тільки мріяти.

[slbgz]

Як же відбувалися ті далекі події і який вони мали наслідок для історії Європи та Азії? Зібравши воєдино всі відомі науці факти про те, що відбулося 7,5 тис. років тому, американські геологи В. Пітман і В. Райан зуміли реконструювати події. От як це було. З потужністю в 200 Ніагарських водоспадів потік з Середземного моря розчистив собі прохід між Азією та Европою. Близько року тут стояв неймовірний гуркіт – вода спадала з висоти 120 м. Озеро, перетворюване на Чорне море, вийшло з берегів і затопило колосальні площі суходолу, здебільшого північно-західне узбережжя. Поряд з Чорним утворилося нове, Азовське море. На сході води підійшли до Кавказького хребта.

Не менше 300 днів лилися води через долину, де тепер розташована протока, що сполучає Чорне і Мармурове моря. Щодня через неї протікало 50 куб. кілометрів води, і рівень Чорного моря щодоби піднімався на 15 сантиметрів. На північному і західному його побережжі, дуже пологому, катастрофа набула справді трагічного характеру. За добу тут вода могла просуватися на 400 м.

Коли в Босфорі звалилася природна дамба, племена, що населяли схід Європи, зазнали серйозних змін у своєму житті. До них першими прийшли люди, що врятувалися від потопу. Вони принесли з собою нове для європейців знання і майстерність – хліборобство, виготовлення глиняного посуду. Тому цілком обґрунтовано можна сказати, що катастрофа, яка сталася 7500 років тому на стику Європи й Азії, різко змінила доісторичне буття людини в цих і сусідніх з ними місцях.

Скільки людей мешкало на дні сучасного Чорного моря до потопу? За даними археологів, ці землі були густозаселені, села стояли одне від одного приблизно на відстані чотирьох кілометрів. І це не дивно: перехід до обробітку ґрунту в два десятки разів збільшив кількість жителів. Водночас густина населення мисливців і збирачів у Середній Європі була тоді нікчемно малою: одна людина на 10 кв. км – значно менше, ніж у нинішній Сахарі. Скільки ж землеробів було захоплено потопом у районі Боспору? Приблизні підрахунки говорять про 200 тисяч (на той час мало не половина Європи, якщо не більше).

Вигнані потопом з Причорномор’я люди, що врятувалися, принесли до Європи не тільки розповіді про пережиті жахи, але і своє мистецтво вирощувати зерно, пекти хліб, робити глиняне начиння. Розповсюдження землеробства стало благом для Європи – її населення почало швидко рости. У Середній Європі переселенців зустріли густі ліси, де 30-метрові липи не пропускали сонячного світла до землі. Кам’яними сокирами вони розчистили площі для вирощування злаків. Їхнє просування Європою було стрімким – недарма вже давно викликає у дослідників здивування та швидкість, з якою розповсюджувалася по Європі майстерність стрічкової кераміки. Зі знайдених слідів її переміщення історики підрахували: на оволодіння континентом пішло неповних 200 років. Німецький учений, що присвятив себе вивченню доісторичної людини, Томас Франк визначив цей факт як «феномен, що являє серйозну проблему» для науки.

Раптовий грандіозний катаклізм віддрукував у свідомості людей масовий переляк. Ті, що врятувалися від потопу, назавжди запам’ятали жахливі дні і ночі втечі від води, що мчала за ними. Про пережите ці люди, природно, розповідали всім, кого зустрічали на своєму шляху. А їх нащадки понесли в наступні покоління розповіді про катастрофу, які з часом неминуче обростали міфами і легендами – про невблаганну злу стихію, про загибель цілих племен, про покинуті місця, де тепер гуляли хвилі.


Чи може бути територія, затоплена 5,5 тис. років до н.е., тією ж таємничою Атлантидою? Цілком імовірно. Тоді яке відношення до України мала ця подія, а найбільше – еміграція «атлантів»? Хлібороби-«атланти» пішли також на північ – там простягалася рівнина лісостепу з чорноземом, де їхня хліборобська традиція могла бути продовжена і розвинена. Хто ж населяв до потопу землі України? Насамперед, слід згадати Буго-Дністровську культуру, яку багато вчених вважають попередницею Трипільської культури. Тут принагідно варто згадати давнє святилище «Кам’яна могила», в одному з гротів якого знайдено текст першого у світі договору про створення держави (Аратта?). Чи не договору «атлантів» з місцевими племенами?

Стосовно того, як «атланти» могли називати своїх північних сусідів, цікаво розглянути етнонім «сівер», який у греків завдяки переходу з мови групи сатем на мову групи кентум став «кімер» (чергування «с» – «к» та «в» – «м»). Саме слово «сівер» у слов’янських мовах з найдавніших часів означало «північ» та все, пов’язане з північчю. Сьогодні маємо всі підстави припускати, що у допотопні часи жителі дна Чорного моря (благодатної долини) могли називати своїх північних сусідів «сіверами». Частина цих північних сусідів протягом наступних століть емігрувала до межиріччя Тигру і Євфрату і стали шумерами (сумери/сімери/сівери).

[незарегистрированный]

Більше про Атлантиду та всяке цікаве з історії читайте на персональному сайті автора статті, на яку посилається slbgz, - Анатолія Мицкана vistrya.if.ua